Туберкульоз: розвінчення міфів, пошук шляхів подолання
10 міфів про туберкульоз
Міф 1. Туберкульозом можна заразитися, якщо користуєшся книгами, предметами побуту, іншими речами хворого, споживаєш їжу, яку приготував або продавав хворий, або через користування спільним посудом.
Насправді: Таки чином заразитися туберкульозом не можна. Туберкульоз передається через повітря під час тривалого перебування в закритому приміщенні разом з людиною, хворою на туберкульоз легень, яка кашляє і не отримує лікування.
Міф 2. Щоб не заразитися туберкульозом, потрібно частіше мити руки і прибирати у місцях перебування великої кількості людей зі застосуванням дезінфікуючих розчинів.
Насправді: Мити руки і прибирати дійсно необхідно, це допомагає запобігти багатьом хворобам. Але це не допоможе захиститись від туберкульоз. Оскільки туберкульоз передається повітрям, єдиний спосіб знизити ризик – це регулярне провітрювання. У лікувальних закладах, де хворі на туберкульоз проходять лікування, ще застосовується постійне ультрафіолетове опромінення повітря. Якщо у Вашому оточенні є людина, яка кашляє понад два тижні – краще делікатно порекомендувати їй звернутися до сімейного лікаря. Ще один момент – у будь-якому випадку спілкуватися з такою людиною краще на відкритому повітрі – там туберкульоз, як і інші інфекції дихальних шляхів, не передається.
Міф 3. На туберкульоз хворіти соромно, адже це хвороба людей з неправильним способом життя.
Насправді: За певних умов ризик захворіти збільшується. На туберкульоз частіше хворіють безробітні, безпритульні, люди, які живуть за межею бідності, ув’язнені, а також мігранти, військовослужбовці, медики, шахтарі і металурги. Ризик приєднання туберкульозу підвищують ВІЛ-інфекція, злоякісні новоутворення, цукровий діабет, автоімунні захворювання. На великий ризик наражаються також люди, які пережили трансплантацію органів або кісткового мозку. Ми вже зазначили, що тривалий близький контакт з хворим, який не отримує лікування, також є небезпечним. Як ми бачимо, від більшості цих обставин ніхто не застрахований.
Міф 4. У Радянському Союзі туберкульоз був під контролем, адже всі люди зобов’язані були проходити флюорографічне обстеження. Проблеми з туберкульозом в Україні – результат руйнування радянської диспансерної системи.
Насправді: Зараз захворюваність на туберкульоз в Україні знаходиться на рівні 80-х років минулого століття і є в 2-3 рази меншою за показники 60-70 років. Інша річ, що завдяки неконтрольованому застосуванню антибіотиків у ті часи, Україна, як і решта пострадянських країн, страждає від поширення стійких до лікування форм хвороби.
Суцільне флюрографічне (або правильніше – радіологічне) обстеження грудної клітки не є ефективним способом виявлення ані туберкульозу, ані інших захворювань унаслідок малої чутливості і нездатності виявлення причини змін в легенях. Нині, на відміну від попередніх часів, існують надійні та швидкі методи лабораторної і радіологічної діагностики, всі вони доступні в Україні. Щоб ефективно застосовувати ці методи, необхідно вчасно запідозрити захворювання. Для цього сімейні лікарі зобов’язані проводити опитування стосовно наявності чинників ризику і симптомів, що можуть свідчити про туберкульоз (тривалого кашлю, пітливості, тривалого, навіть незначного, підвищення температури, слабкості, схуднення) за звернення до них з будь-якого приводу. За результатами цього опитування людину можуть направити на радіологічне обстеження та аналізи.
Міф 5. Людина, яка лікується або лікувалася від туберкульозу становить велику небезпеку для оточення
Насправді: Небезпеку становить лише людина з туберкульозом легень, яка кашляє і при цьому не лікується. Через декілька тижнів після початку лікування, така людина не може нікого заразити, навіть якщо в її аналізах ще залишається збудник. Єдина умова – щоденний прийом ліків, що призначені з урахуванням чутливості.
Міф 6. Туберкульозом можна заразитися в громадському транспорті, кафе, супермаркеті
Насправді: Туберкульоз не так швидко передається, як інші інфекції. Зазвичай заражаються люди, які проводять з хворим на туберкульоз легень тривалий час: приблизна межа – вісім годин щодня впродовж трьох місяців до початку лікування. Тож на реальний ризик наражаються люди, які живуть або працюють з особою, яка кашляє тривалий час, але не обстежується на туберкульоз і не лікується.
До того ж, значна кількість дорослих людей вже інфікована туберкульозом. 90% з них ніколи не захворіє – природний протитуберкульозний імунітет дуже сильний.
Міф 7. Туберкульоз краще лікувати в стаціонарі: там є умови для ізоляції пацієнта, крім того, в уколах ліки краще засвоюються.
Насправді: Найкраще лікування туберкульозу – це щоденний прийом ліків під контролем медичного працівника пацієнтом, який перебуває вдома. У залежності від стану пацієнта та обставин його життя, або він сам може приходити до лікувального закладу, або йому приносять ліки. Доцільність цього обґрунтована такими фактами:
• Пацієнт з туберкульозом, який акуратно лікується, не потребує ізоляції (див. Міф 1).
• Стан переважної більшості хворих зазвичай значно покращується через декілька тижнів лікування, тож необхідності у особливому спокої та догляді немає, людина може працювати впродовж курсу лікування, якщо це не викликає перевтоми.
• Майже всі протитуберкульозні ліки краще приймати у пігулках, за необхідності ін’єкції роблять на пункті амбулаторного лікування.
• Перенаселені лікарні створюють умови для «обміну» збудниками серед пацієнтів і загрожують надбанням стійкості до лікування.
• Лікування туберкульозу тривале, воно потребує від 6 до 20 місяців. Перебування у звичному оточенні, підтримка сім’ї та друзів, посильна робота та захоплення допомагають пацієнту пережити цей складний час.
Проте є випадки, коли пацієнти потребують стаціонарного лікування. У лікарнях, які не перевантажені, легше створити гідні і безпечні умови для них.
Міф 8. Якщо людина захворіла на туберкульоз – це назавжди.
Насправді: У більшості випадків навіть тяжкі випадки туберкульозу добре лікуються. Нині в Україні безоплатні всі заходи вчасної діагностики туберкульозу і всі ліки для лікування різних форм захворювання, доступні в світі. Проте, якщо людина приймає ліки з перервами, або взагалі відмовляється від лікування завчасно, збудник стає «тренованим» до дії ліків – набуває медикаментозної стійкості. При такій формі захворювання лікування триватиме довше, і воно є менш ефективним. Більше того, така людина поширює стійкі форми інфекції до свого оточення, тож близькі люди наражаються не просто на ризик хвороби, а на ризик розвитку найбільш несприятливої її форми.
Міф 9. Лікування туберкульозу має побічні ефекти. Краще лікуватися народними методами.
Насправді: Так, лікування може призводити до побічних реакцій. Ці реакції можуть потребувати лікування, але за тяжкістю вони не можуть бути порівняні з туберкульозом. Єдине, що зробило туберкульоз виліковним – це спеціальні антибактеріальні ліки. Світова наука витрачає значні ресурси на пошук нових, більш ефективних препаратів, які дозволять скоротити час лікування і мають менше побічних ефектів. Усі «традиційні» засоби боротьби з туберкульозом (собачій чи борсучій жир, сушені комахи, трави тощо) люди застосовували у часи, коли не було сильних антибіотиків для лікування захворювання. У такий спосіб намагалися компенсувати дефіцит необхідних для одужання харчових речовин– білків, мікро- і макроелементів. Але в ті часи туберкульоз усе одне був смертельною недугою. Тож, одужати без спеціального лікування не можна.
Міф 10. Вакцинація проти туберкульозу погано переноситься – місце ін’єкції часто довго не загоюється. До того ж, навіщо вона, якщо вакциновані люди все одне хворіють.
Насправді: Вакцинація проти туберкульозу (БЦЖ), яку роблять на 3-5 день життя дитини за відсутності протипоказань, є однією з найбезпечніших. Ускладнення, переважна більшість з яких не потребує лікування, трапляються менше, ніж у 1% випадків. Нагноєння і утворення скоринки, що трохи кровить – нормальна реакція, що може тривати до 6 місяців і забезпечує утворення міцного імунітету. На жаль, вакцинація дійсно не може повністю захистити від зараження і захворювання, лише знижує ризик. Проте, саме завдяки вакцині нині діти зараз хворіють на туберкульоз дуже рідко, у них практично немає тяжких випадків туберкульозу, від яких раніше помирали або ставали інвалідами: передусім, туберкульозного менінгіту, туберкульозу хребта. Люди старшого віку мабуть пам’ятають на вулицях людей з горбами або велетенськими головами – в минулі часи це не було рідкістю; частіше за все, це були наслідки перенесеного в дитинстві туберкульозу.
З метою подолання туберкульозу в Україні необхідне зміщення акцентів від лікування до профілактики, основою якої є діагностика та лікування туберкульозної інфекції (латентної туберкульозної інфекції).
ТБ-інфекція, або латентна туберкульозна інфекція (ЛТБІ), — стан стійкої імунної відповіді на антигени МБТ, не пов’язаний з вакцинацією БЦЖ, за відсутності будь-яких клінічних проявів захворювання на ТБ (пацієнт клінічно здоровий, має нормальний рентген грудної клітки і позитивну пробу Манту або IGRA).
За оцінкою ВООЗ, приблизно четверта частина населення світу інфікована М. tuberculosis, за попередніми даними національної протитуберкульозної програми України, схожі цифри й для нашої країни.
Ризик захворювання на ТБ після інфікування залежить від декількох факторів, найважливішим з яких є ослаблений імунологічний статус. У переважної більшості інфікованих людей не проявляється жодних ознак чи симптомів ТБ та ТБ-інфекції, хоча у них підвищений ризик захворювання на ТБ. У середньому приблизно у 5-10% інфікованих розвиватиметься захворювання на ТБ протягом усього життя, у більшості з них протягом перших п’яти років після початкового зараження. Дослідженнями встановлено, що приблизно у 75% людей, в яких розвивається активне захворювання після контакту із хворим на ТБ, захворювання проявляється протягом року, а у 97% розвивається протягом двох років.
Для того, щоб не допустити розвитку активного туберкульозу, рекомендовано проводити виявлення ТБ-інфекції та призначати профілактичне лікування.
Одним з інноваційних методів виявлення ТБ-інфекції, що рекомендовані ВООЗ та тільки розпочинають впроваджуватись в Україні в межах державних ініціатив, є тести на визначення вивільнення гамма-інтерферону (квантиферонові тести).
Масовий скринінг і лікування ТБ-інфекції серед загального населення є недоцільним через недосконалість методів діагностики ЛТБІ, економічну нерентабельність та недоведений вплив на здоров’я населення.
ВООЗ рекомендує дві широкі популяції ризику, які відповідають зазначеним вище критеріям для систематичної оцінки придатності та надання ПЛТ.
1. Особи з підвищеним ризиком прогресування від інфекції до активного ТБ :
– особи, які живуть із ВІЛ;
– особи з ознаками силікозу та/або антракосилікозу;
– діти та дорослі, які отримують лікування імуносупресантами, препаратами анти-ФНП-α, гемодіаліз, перитонеальний діаліз, готуються до трансплантації органів чи кісткового мозку.
2. Особи з підвищеною ймовірністю захворювання на ТБ:
– діти віком до 5 років, які мали контакт з особою з бактеріально підтвердженим випадком легеневого ТБ;
– діти віком від 5 років та дорослі, які мали контакт з особою з бактеріально підтвердженим випадком легеневого ТБ.
В умовах тривалої виснажливої війни проти України експерти прогнозують погіршення епідеміологічної ситуаціі з туберкульозом, тому важливо докласти всіх зусиль для запобігання цьому, адже ми разом будуємо здорову націю!
